Музика в слові
О, Музико
То звеселяєш, то хвилюєш нас. Пишалися тобою Леся Українка Й благословенний батько наш Тарас. І лине музика по світу, Заходить в серце й душу з ранніх літ. Звучить вона, мов пташка світанкова, Що гордо лине в свій стрімкий політ. Світлана Тельнюк Музика О! Музика! Яке це справді диво, Вона підносить в сині небеса, Ти невагомий і летиш щасливо, І стільки щастя, радості легкої, Любові, світла, ласки навкруги. Краси божественної, неземної, Реальність враз втрачає береги… А хвиля музики тебе несе, гойдає, Відносить в загадковії світи, І вабить душу, ніжно пригортає, Частинкою її стаєш і ти. І все земне уже неактуальне, А лише музика в душі твоїй луна. То спрагла, лагідна, а то печальна, Але тобою випита до дна. Надія Красоткіна Почуйте пісню Почуйте пісню в стогоні вітрів, В дзижчанні бджіл і клекоті лелеки,  Весна співає шелестом смереки. Почуйте пісню, сповнену краси, В своїм розмаї – променисто-ніжну. У кожній квітці крапелька роси Й мелодія у ритмі трохи грішна. Почуйте пісню і самі співайте, Нехай душа зігріється словами. Всю мелодійність радості вбирайте І вірші тиші слухайте ночами. Любов Чернуха
Поклик бандури
Бандуристе, чуєш братній поклик бурі?Ціла вічність – від струни і до струни… Громовицями настроєну бандуру Ти до сонячного світла поверни.  Як заграє та бандура веселкова Та й на всі проміння-голоси – Не мелодія росте у ній, а слово, Помережене краплинами роси. І сумну струну весела доганяє, І за струнами видзвонює трава. Десь тополю вітер долу нагинає, Та співа вона, тополенька співа! Срібен дощик проливається іскристо, І веселка обіймає небокрай. Ти роздмухай чорні хмари, бандуристе, І заграй мені веселої, заграй. Ой бандура, стоголоса пісня бурі – Ви послухайте, послухайте її! Як співає зачарована бандура, Замовкають у дібровах солов’ї. Що за диво та бандура, що за диво, Грім-бандура, струни-трави золоті! Блискавицею душа її правдива Вибухає на дніпровій широті. Не збирається бандура помирати, Їй ніякі примхи моди не страшні Вдар, нахмурений кобзарю, вірний брате, Щирим серцем по засвіченій струні! Бандуристе, сизокрилий мій козаче, Окропи свої зіниці у Дніпрі! За тобою кобзарі стоять незрячі, Пильно дивляться суворі кобзарі. Над тобою, бандуристе, небо чисте, Між братами ти – струною до струни. Пригорни сестру-бандуру, бандуристе, І до сонячного світла поверни! П. Перебийніс Музика Музика – царство мелодій, вічна чудова краса, Ніжна і тиха, як подих, грізна, як літня гроза. Серце і душу зворушить, тугу наверне в очах, Радує, солодко мучить, виллється в росах-сльозах.  Ніжно хвилює, вражає, лагідно пестить, як в сні. Музика – ніченька темна, світлий і сонячний день, Шторм в океані і буря опер, сонат і пісень. Любов і ненависть – все є: кохання й чорна зрада В романсі, в пісні, в блюзі, в серенаді. Бог дарував прекрасне, мудре й вічне Для людства – музику, що житиме одвічно. Ніна Люлька Скрипка На мене ти впливаєш переломно… Бо голосом душі сумний скрипаль Іде на сповідь перед небом безсоромно… Таке собі очищення гріхів, Яких не жаль… Не плач, скрипко. Прошу і молю, і кричу, і ридаю. Не плач. Струни твої натягнулись від болю, щемлять. Я цей біль на собі в глибині аж до сліз відчуваю… Вони тихо скриплять, своїм шепотом душу ятрять. Заспівай, як колись ти мелодику раю співала… Заведи ноти так, щоб тягнулась злетіти увись!... Бо чотири струни ти в мені на зорі заховала Ще колись, як ми в жалю тих звуків з тобою злились… Заграй сонцем небесним, що грає мені на світанку. Я мелодію ту у душі все життя пронесу. Звільни піснею сплакану, зболену ту полонянку, Що у струни твої вже вплітала пшеничну косу. Не лишай в самоті затопити навік сподівання. Звучи, скрипко чарівна, як ще не звучала, молю!... Звучи щастям і вічно нетлінним жаданим коханням… Відчуй серце моє, його такт, його ніжне «люблю!»… СвітЛана Під музику дощу і симфонію Моцарта Під Моцарта стається диво: Коли під дощ попали очі, Ліхтарики висвічують сяйливі, Літати… а літати хочеш?.. І тепло… під дощем як тепло… Під Моцарта душі ледь терпко, У ритмах музики – природа. Під Моцарта душа злітає… Під куполом. Як легко знов… І крила з легкістю вростають, Вселяючи в симфонію Любов. Мальва Світанкова Співаночка сопілки В узвишші гір (здивуєшся як стрімко), Гуцульський витинаючи танок, Лункоголоса сонячна сопілка Дарує чародійний голосок. Зароджений з квітучої співанки Вже тягнеться, мов обрій на світанку До поглядів: пташок, дерев, людей. Та ніжно так, близесенько… до стоту, Найтонших, переплетених лозин, Душа у породіллі з живоплоту Вслухається у музику тростин. Мальва Світанкова Мелодія Ніч кинула на плечі сиву шаль, Відкрила яснозоряну вуаль, Зірок торкнулась маревом своїм, І все заграло в небі веснянім. Чумацький шлях переливки сіяв, А місяць, ніби сон охороняв, Зачувши музику безмежної краси, Осеребрив краплиночки роси. Ця музика – вона жива, Від сну проснулась молода трава, З небес зірки кропилися дощем, І знов лунала, ворожила всіх, Де було сумно, там лунав вже сміх, Де тлів вогонь, там полум’я горіло, Де біль у серці, там вже не боліло. Ніч закохалася у весну молоду, Спинивши часу втомлену ходу, Запанувала тишею навкруг, Все чарувалось: річка, ліс, і луг… Олександр Субота Закохана в мелодію Вівальді Присвячення Цю музику зустріла випадково –
Шукала в творах неймовірну тишу,
Яка зникає потім вибухово –
І це нарешті в мене дійсно вийшло!
Мелодія шаленого кохання –
Відверте спілкування скрипки й моря,
Спочатку схоже на сумне зітхання,
А потім ніби вибухають зорі.
Повільно, швидко, потім знов повільно –
Звучання експресивне й динамічне,
Мелодія струнка, класична й вільна,
Глибока емоційно, наче вічність…
У звуках скрипки був життя початок –
Мелодія дитину сповивала,
На скрипці грав «як Бог» Вівальді батько
В соборі Марка й в оперних виставах.
Він готувався до богослужіння,
Одержав сан священика, і месу
Мав повне право вести самостійно,
Але на довгі роки став маестро…
Його сонати залунали всюди,
Зачарували навіть серце Баха,
«Чотири пори року» знають люди
Чайковського, Вівальді й Гайдна…
Окрім сонат, до кожного концерту
Антоніо присвячував сонети…
Чотири пори року – символічні,
Вівальді мудрі роздуми про вічне…
Весна – святе народження дитини,
А літо – символ юності й кохання,
Пора осіння – зрілість для людини,
А взимку старість – це пора остання.
Закохана в мелодію Вівальді,
Танцює кров в моєму міокарді…
Ольга Шнуренко
Розстріляний з’їзд кобзарів
Непрохана зима. Мовчать дерева голі.
По скринях – голоси, по людях – тихий зойк.
Вмирає пісні плоть, загорнута у горло,
І рвуться нерви струн, і нищиться зв’язок.
А поки кобзарі укупі безборонно,
Поповнюють архів, готують товарняк.
В нажаханих дерев за ніч сивіють скроні,
Бо тягнеться уздовж траншея, мов струна.
І моторошно так, що дихати несила…
Задобрили бійці порожні шлунки ям.
Та ж кобзи, мов жінки, під серцем тих носили,
Хто залишив пісні у спадок солов’ям.
Наталка Янушкевич
Музика
Замовкайте слова,
Ви такі невиразні.
Нехай скрипка співа
Старі пісні й сучасні.
Хай оркестр зазвучить,
Хай заповнять нас звуки,
Можна знов пережить
Щастя, радість і муки.
Передать нема слів
Про що музика грає,
Вихор тих почуттів
У душі підіймає.
В ритмах музики ми
І ростем, і мужнієм,
Будем з нею дітьми,
Посумуєм й зрадієм.
Звуки музики в нас
Поселилися змалку,
І звучать повсякчас
До самого останку.
Георгій Грищенко
Скрипаль літа
Так грав скрипаль натхненно, віртуозно,
Здіймав в душі стихії почуттів!
В бурхливому коханні, в тихій млості
Печалився і плакав, і радів.
То джерельцем дзвеніли ніжно звуки,
Переплітались квітами степів.
То в горах многозвучні перегуки,
А то з небес відлунням линув спів.
То раптом – птахом спійманим, у клітці
Мелодії трагічний уверед
Звучав так гірко, високо так в скрипці,
Неначе в серці, болю посеред…
Так грав скрипаль зворушливо, бентежно!
Думки будив тривожні у мені.
А я зрікався їх, необережний!..
Заплющив очі, слухав в далині
Пташиний спів і оповідки вітру,
Що заблукав між косами верби.
Чув плескіт річки теплим днем у літі,
З-під хмарки сонце дивиться в степи…
І раптом в мій у тихий вирій мрії
Ця музика ввірвалась… грав скрипаль!
Вертав у день немов до безнадії,
Гукав в кохання, в радість і печаль…
Ем Скитаній
О Музико!
Щоденно відчуваєш її дотик,
Заполонила музика весь світ…
Рядки покласти на музичні ноти
Плекає мрію не один піїт.
О Музико! Ти вічна, ти безсмертна!
«Прекрасне дарувати!» - твій девіз!
Ти вмієш, якщо треба, сльози втерти,
А як захочеш – доведеш до сліз…
Надія Бойко
Старий оркестр
Життя звело їх у один оркестр,
На схилі літ у скверику зібрались
Старі музики – кожен в свому ділі метр.
Зустрілись ті, що ще не зустрічались.
І ось у цьому сквері кожен день
Звучали вальси, полонези та романси.
Раділа публіка від чарівних пісень,
Даруючи музикам реверанси.
Життя без музики – поезія без слів,
Життя без нот – струна, що не бринить.
Та доки той оркестр в душі звучати вмів –
Ця музика життя в серцях звучить.
Та час іде. Не стало скрипаля.
Оркестр живий. Ще грають музиканти.
А музиканти не спинялись грати.
Залишився старий флейтист,
І флейта зазвучала так тужливо,
Неначе драматичний куплетист,
Розкаже слухачам останнє чтиво.
А музика сумна – нема оркестру,
Немає друзів. Є лише печаль.
Наступить вечір, і піде маестро.
Піде слухач – залишиться лиш жаль.
Ярек
Хай зазвучить струна жива, Розкаже про своїх героїв, Хай в серце западуть слова: Кобзар – це не жебрак, а воїн. Це – духу лицар, не скиглій, І пострах яничар безликих, Традицій, звичаїв носій, І часто - віртуоз-музика. Це – України вірний син, Її душа правдива, Це – стоголосий волі дзвін, Це – пісні сила чарівлива. Це – нації духовний меч, Її історії окраса, Він – із месій, він – із предтеч, Він – слово віщеє Тараса. Це перед ним тремтить тиран І слабне влада грошей дика, Цілитель він духовних ран, І він – духовності владика. Не лиш старий, а й молодий, Видющий, сильний і вродливий, В житті – природній і простий, І гордий, тільки не спесивий. Усе з бандурою своєю Несе і радості й жалі, Та ще й шляхетний він душею, Як мало хто із королів. Тож хай звучить струна жива, Розкаже про своїх героїв, Хай в серце западуть слова – Кобзар – це не жебрак, а воїн. Я.Чорногуз Do (Гімн. Grave) До тебе, Україно, наша бездольная мати, Струна моя перша озветься. І буде струна урочисто і тихо лунати, І пісня від серця поллється. По світу широкому буде та пісня літати, А з нею надія кохана Скрізь буде літати, по світі між людьми питати, Де схована доля незнана? І, може, зустрінеться пісня моя самотная То швидко полине тоді тая гучная зграя Далеко шляхами-тернами. Полине за синєє море, полине за гори, Здійметься високо-високо в небесні простори І, може, спітка тую долю. І, може, тоді завітає та доля жадана До нашої рідної хати, До тебе, моя ти Україно мила, кохана, Моя безталанная мати! Леся Українка Sol (Rondeau) Соловейковий спів навесні Ллється в гаю, в зеленім розмаю, Та пісень тих я чуть не здолаю, І весняні квітки запашні Не для мене розквітли у гаю, - Я не бачу весняного раю; Тії співи та квіти ясні, Наче казку дивну, пригадаю – У сні!.. Вільні співи, гучні, голосні В ріднім краю я чути бажаю, - Чую скрізь голосіння сумні! Ох, невже в тобі, рідний мій краю, Тільки й чуються вільні пісні – У сні? Леся Українка Si (Settina) Сім струн я торкаю, струна по струні, Нехай мої струни лунають, Нехай мої співи літають По рідній коханій моїй стороні. І. може, де кобза найдеться, Що гучно на струни озветься, І. може, заграє та кобза вільніше, Ніж тихії струни мої. І вільнії гуки її Знайдуть послухання у світі пильніше; І буде та кобза – гучна, Та тільки не може вона Лунати від струн моїх тихих щиріше. Леся Українка Пісня бандури …Коли з бандури ллється пісня, То в небі сонце ясне в’ється. В душі струна свободи вічна І грає, стогне і сміється.  Гуля козацька вічна слава, Що громить темні в душі мури… Вже лине там музична мова! Заграй, бандуро, на Вкраїні, На славній рідній батьківщині… Й засяють квіти на калині Від сходу і до заходу вже нині! М.Павлюк |
Комментариев нет:
Отправить комментарий